Залежність часу життя гомойотермних тварин від маси їх тіла

Згідно літературних даних кількість поглинутого кисню (кількість вдихів) за одиницю часу залежить має залежність від маси M^0.75. Таку ж залежність від маси згідно інших літературних даних має кількість тепла, що виділяється твариною. Це свідчить на користь того, що швидкість обміну речовин має наступну залежність від маси: V=k1* M^0.75, оскільки швидкість поглинання кисню та виділення тепла прямо пропорційна обміну речовин. На одиницю маси швидкість обміну речовин становить: V/M=k1*M^0.75/M=k1*M^-0.25. Якщо зробити припущення, що час життя ссавців обернено пропорційно залежить від швидкості обміну речовин, тобто T=k2/V. Тобто чим інтенсивніше проходять обмінні процеси в клітинах тварини, тим швидше “зношуються” організм. Можливо це пов’язано з лімітом Хейфліка. Інше пояснення полягає в тому, що існує певний метаболічний ресурс, який протягом життя вичерпується. Прийнявши це припущення, отримуємо залежність часу життя ссавців від їх маси: T=(k2/k1)*M^0.25. Експериментальні дані по вимірюванню часу життя тварин в залежності від їх маси в зоопарках дають таку формулу: T=k*M^0.2, де k=11.8. Для птахів k=28.3, тобто птахи при всіх однакових рівних змінних проживуть довше!!! (К. Шмидт-Ниельсен “Размеры животных:почему они так важны”). Проте в природних умовах ця залежність така як в попередній формулі. Для людини дані формули не справджуються. Згідно них людина з масою тіла 70 кг. прожила б близько 34 років. Невідповідність даної теорії для людини поки що не пояснена.

Отака вона формула кохання

Взято з блогу поп математика для взрослых детей

Ноосфера

Кожен член людського суспільства (ЛС) є одиничною коміркою, складовою надорганізмового рівня організації розумного життя, тобто одного великого мозку, нейронами якого є люди. Кожен такий нейрон (людина) може накопичувати дані (пам'ять людини), аналізувати їх і давати на виході нову інформацію. Але можливості кожної людини в пізнанні світу та аналізі отриманої інформації обмежені, оскільки ці властивості мозку людини залежать від кількості нейронів та нейронних сіток. Чим більше людей складають суспільство, тим більше задіяно нейросіток в сприйнятті та аналізі даних, тим ширші горизонти пізнання людиною оточуючого світу. Але яким чином реалізуються вклад нейросіток кожного члену ЛС? Відповідь – за рахунок інформаційних зв’язків, які існують між ними. А саме за рахунок запасання та швидкого обміну даними між людьми. На ранніх етапах розвитку ЛС створило мову (систему знаків), яка виявилася ефективним засобом для накопичення досвіду поколінь і можливості передачі його нащадкам. Далі пішов прискорений розвиток ЛС, за рахунок створення нових засобів для обміну і накопичення даних. А саме створення письма, яке дозволило накопичувати дані поза людським мозком - виникли бібліотеки, газети тощо. XX століття принесло телебачення, мобільні телефони, поширення набуло радіо, виникли комп’ютери разом з локальними сітками та інтернетом. Отже на даний час ЛС володіє досидь ефективними системами накопичення та передачі даних. Це все дозволяє сприймати та аналізувати навколишній світ не кожній людині окремо, а робити це як одне ціле, як один організм. Для прикладу можна навести сучасне вирішення певної наукової проблеми. Зараз над задачею розмірковує не один вчений – філософ і часто це не є пріоритетом групи науковців, які можуть мати різні професії. Зараз для вирішення певних питань використовуються бібліотеки, інтернет, досягнення інших наукових груп. Теорії чи ідеї складаються із вкладів окремих людей. Навіть якщо кінцева ідея належить одній людині, то вона формується на основі даних, які ця людина отримала протягом всього свого життя. ЛС все більше нагадує один розум в якого є свої “нейрони”, зв’язки між ними та “нейросітки.” І цей єдиний розум, на мою думку, можна сміливо назвати ноосферою.

Бігти чи йти коли падає дощ?

Для того, щоб розібратись із цим питанням виведемо формулу “намокання ” людини. Намокання пропорційне густині (силі) дощу і часу перебування під дощем: N=g*t,
де N – намокання (кількість краплин, які впали на людину протягом певного часу), g – сила дощу (кількість краплин, які падають на одиницю площі за одиницю часу), t – час перебування людини під дощем. t=L/V, де L – відстань, яку пройшла людина, V – її швидкість. Отже, остаточно N= g* L/V. Тобто намокання обернено пропорційне швидкості руху людини. Якщо побувати графік залежності намокання від швидкості руху людини, то отримаємо гіперболу. На перший погляд здається, що вигідніше бігти. Щоб перевірити це розрахуємо намокання за різних g.
Середня швидкість руху людини – 1.4 м/с. При бігу спринтерів на олімпіаді 10 м/с. Припустимо людина рятуватиметься від дощу, біжучи зі швидкістю 5 м/с. Припустимо, що площа людини, на яку падає дощ 1м 2 (площа шкіри людини 2 м 2 , але зазвичай дощ падає на половину тіла людини). За таких умов в першому випадку на людину впаде 7143 краплини. В другому – 2000. Отже, різниця в принципі значна. Висновок – варто бігти. Коли ж дощ невеликий g=10. Різниця невелика 713 і 200 краплин відповідно – можна і пройтись. Отже, вирішувати Вам :)
P.S. На рахунок g і сили дощу пропоную провести експерименти…